Пригоди українців у Молдові почалися ще з моменту посадки в автобус у Львові. Замість обіцяного комфортабельного туристичного автобуса одне зі львівських автотранспортних підприємств для поїздки в Молдову з поверненням надало у розпорядження групи з 50 осіб, до складу якої входили переважно молоді громадські діячі та студенти-правники, політологи та журналісти-міжнародники, не новий ЛАЗ-5217. Можна було, звісно, нарікати на нестачу простору для ніг між сидіннями, але ніхто не хотів псувати собі настрій від початку.

Керівникові львівської групи спостерігачів представники CIS-EMO завчасу порадили заявити молдовським прикордонникам, що вони їдуть до країни як “туристи”. Таку ж пораду дали нам і українські прикордонники на пункті пропуску через держкордон “Мамалига” в Чернівецькій області. Молдова зустріла нас підозрілими поглядами охоронців кордону, які після проведення паспортного контролю ще двічі оглянули салон автобуса та роздивилися обличчя пасажирів.

Наш автобус, на жаль, а можливо, на щастя, не спромігся доїхати ні до столиці Кишинева, ні тим паче до бази відпочинку, на якій мали проживати спостерігачі місії CIS-EMO. Очевидно, двигун ЛАЗу потребував невідкладного ремонту й не міг витримати поїздки завдовжки близько 800 км лише в один бік. На відстані близько 30 км від українсько-молдовського кордону, вже на території Молдови, салон наповнився густим та їдким димом. Після зупинки водії оголосили, що подальша подорож цим автобусом є неможливою.

На щастя, керівникам групи вдалося знайти в найближчому селі машину та купити квитки на рейсовий автобус від станції міста Брічани до Кишинева. Його водій, очевидно, був українцем, і, розмістивши нас у салоні, попередив, що в якому випадку маємо казати. Пересуватися територією Молдови автотранспортом з українськими номерами напередодні та під час виборів, імовірно, було б складно, адже стаціонарні пости молдовської дорожньої поліції розташовані дорогою від Чернівців до Кишинева мало не через кожні 30 км. До нашого рейсового автобуса пильно придивлялися місцеві правоохоронці.

Уже згодом ми зрозуміли, що якби спробували проїхати автобусом з українськими номерами мало не пів-Молдови, нас декілька разів зупинили б, щоб перевірити документи та мету подорожі. Як виявилося, сотню росіян зі Санкт-Петербурга та ще півсотні білорусів із Мінська не пропустили на територію Молдови. Тамтешні прикордонники та спецслужби протримали росіян – представників різних російських політичних сил – від КПРФ до “Яблока”, а також ЦВК Росії, – близько 15 годин у неопалюваних вагонах на станції Бульбока між Молдовою та ПМР і відправили назад. Ще 46 білорусів, членів переважно опозиційних організацій, затримали у вагонах просто на вокзалі в Кишиневі та депортували з Молдови. Всі вони приїхали у складі місії CIS-EMO.

Очевидно, в проурядових ЗМІ Молдови перед виборами багато говорили про ймовірний приїзд спостерігачів або “революціонерів” із країн СНД. Першим же запитанням, із яким звернувся до мене в Кишиневі місцевий мешканець, було: “Ви, напевно, приїхали на вибори?”

Уряд Молдови заздалегідь оголосив про свою відмову запросити на вибори 6 березня спостерігачів від СНД як міжурядової організації. Ми розраховували на те, що Виборчий кодекс Молдови дозволяє працювати на виборах спостерігачам від неурядових міжнародних організацій, якою є CIS-EMO, і не думали, що влада цієї країни створюватиме нам перешкоди після такого позірно дружнього візиту президента Вороніна в Київ минулого тижня.

Приїхавши на базу відпочинку “Одіссей”, заплановане місце проживання, розташоване в курортному містечку Вадул-луй-Воде, на правому березі Дністра, ми побачили, що на нас там давно чекають... поліція та представники молдовських спецслужб. Останні спершу не хотіли пустити нас на територію бази, хоча за проживання на ній уже давно було заплачено, а весь день виборів, 6 березня, наполегливо рекомендували не виходити за її межі. При цьому і на території бази відпочинку, і під її брамою час від часу чергувала машина молдовських спецслужб.

Після прибуття у Вадул-луй-Воде українці відразу з’ясували, що ЦВК Молдови так і не зареєструвала їх спостерігачами на виборах від CIS-EMO. Особи, котрі організовували підготовку діяльності місії – члени білоруських опозиційних громадських організацій, пообіцяли вирішити це питання до початку голосування.

Однак зареєструвати своїх спостерігачів у ЦВК Молдови організації CIS-EMO так і не вдалося. В учорашньому коментарі “Газеті” керівник місії CIS-EMO на виборах у Молдові Алєксєй Кочєтков пояснив, що останні два тижні перед виборами ним та його помічниками “грали у пінг-понг” МЗС і ЦВК Молдови, пояснюючи затримки у процедурі отримання посвідчень спостерігачів браком якихось документів чи резолюцій на них.

Як повідомив “Газету” Алєксєй Кочєтков, він так і не отримав формальної відмови від ЦВК Молдови, лише вислухав усні відповіді, мовляв, його документи десь загубилися або на спостерігачів CIS-EMО не вистачило бланків. Українці стали заручниками цієї ситуації та мусили провести цілий день виборів на базі відпочинку. Новини про перебіг голосування доводилося дізнаватися з випусків російських телеканалів.

У понеділок, 7 березня, представники молдовських спецслужб люб’язно запропонували супроводжувати нас до кордону.

Дорогою додому попереду автобуса аж до межі з Україною нас супроводжувало авто дорожньої поліції, в якому також перебували двоє офіцерів спецслужб. Жодних екскурсій столицею, звісно, нам не дозволили. Натомість завдяки такому супроводу українці швидко виїхали з Молдови. До речі, вигляд одягу й автомобіля й поліції, і представників спецслужб дуже відрізнявся від притаманних іншим громадянам Молдови у кращий бік. Імовірно, комуністи не шкодують грошей на свої силові структури.