Шановний Український народе,

Сьогодні я підписав Указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України п’ятого скликання.
Я прийняв це рішення у відповідності до положень Конституції України, обов’язків Президента України та з дотриманням необхідної конституційної процедури.
Моя дія продиктована гострою необхідністю вберегти державу, її суверенітет і територіальну цілісність, забезпечити додержання Основного Закону України, прав і свобод людини і громадянина.
Підкреслюю: це – не тільки право. Це – мій обов’язок.

Сама назва вже б'є на сполох. Можливо, десь стався антидержавний заколот? Чи влада розстріляла демонстрацію робітників, котрі протестували проти сваволі олігархів?

Ні, виявляється, вся справа у прибутті до Феодосії корабля НАТО, який привіз обладнання для запланованих на це літо міжнародних миротворчих навчань у Криму. І саме цей корабель, за Карпачовою, створює головні загрози правам української людини. Подивимося, чи так це, і які права та інтереси насправді захищає омбудсмен.

Начнем с нуля и по возрастающей. Кандидаты с Донецком в биографии и душе отсутствуют только в 6 (из 45) партиях и блоках зарегистрированных ЦИК для участия в парламентской гонке 2006. Самое удивительное, что в списке когда-то «чисто донецкой» Либеральной партии Украины, здесь созданной и возглавлявшейся дончанином Щербанем, не оказалось ни одного человека с донецкой пропиской. Остальные Донецку вроде бы ничем и не обязаны, но отсутствие в их списках представителей самой электорально-насыщенной области выглядит не логично. Это: Всеукраїнська партія Народної Довіри, Політична партія "Вперед, Україно!", Політична партія "Європейська столиця", Українська Консервативна партія, Українська Національна Ассамблея.

Парламентарі вирішили символічно (без жодних реальних наслідків) відправити уряд у відставку. Через газ. Мовляв угода (за якою газ дешевше за України купує хіба-що Білорусь) не відповідає національним інтересам України. Тут потрібно розібратися хто нам це говорить:
- партія регіонів, на чолі з „проффесором”, яка намагається заблокувати нормальний розвиток держави, діючи за принципом, чим гірше тим краще;
- колишні „кучмісти”, яких найбільше у фракції Литвина, і представники яких консультували Росію, для того, щоб погіршити для України переговорний процес;
- Юлія Тимошенко, яка ображена тим, що домовились без неї і не дали заробити політичного капіталу і грошей на передвиборчу кампанію.

Ми всі пам’ятаємо священні для кожного з нас дні Помаранчевої революції. Ми пригадуємо Майдан, мітинги народної підтримки Віктора Ющенка в більшості обласних та районних центрів. Ми з трепетом спостерігали перебіг засідань Верховної Ради і Верховного Суду, які єдині могли вирішити конституційним шляхом, без кровопролиття питання політичної кризи в державі, фальсифікації виборів.

І ми дуже добре пам’ятаємо шалену протидію кучмістів і їх поплічників, які усіма силами намагалися не допустити до встановлення справжніх, нефальсифікованих результатів виборів. Ці сили не хотіли, щоб Президентом України став УКРАЇНЕЦЬ, який дбатиме про народ і державу. Верховна Рада чітко поділилася на три табори – 1) помаранчевий, який повністю підтримував Віктора Ющенка, 2) поміркований – кучмісти, які були згодні йти на поступки, 3) біло-голубий, який всеціло підтримував Януковича, сепаратизм, фальсифікації...

Последние недели Блок Юлии Тимошенко бьется в истерике – кто-то внезапно перекупил социологов, и феноменальный рейтинг партии «будущего премьера» вошел в крутое пике, плавно переходящее в штопор. Леди Ю, как непревзойденному и универсальному мастеру политических манипуляций, стоит посочувствовать – всегда обидно проигрывать на своем поле, особенно в такой ответственный момент, как за месяц до выборов. Неудивительно поэтому, что БЮТ, разозлившись, потребовал от социологов «прекратить пидрахуйство» и изгнать из своих рядов продажных фальсификаторов, а простым избирателям посоветовал ориентироваться на опросы только людей честных, авторитетных и порядочных.

Останнім часом популярними стали песимістичні оцінки діяльності влади. Інколи складається враження, що ми з Вами просто впали у якусь прірву. Виборча кампанія загострює політичні емоції, тож не варто надто довірливо ставитись до заяв політиків. Їм сьогодні потрібно демонструвати власну турботу про виборця. Найзручніше це робити критикуючи владу, оскільки навіть найдосконаліший уряд не спроможний догодити усім і кожному. З одного боку ми розуміємо, що далеко не всі очікування помаранчева влада змогла виконати, але також потрібно визнати, що виконати їх на 100% було нереально.

Є багато фактів, що заперечують політично забарвлений песимізм політиків. Їх не можна не побачити навіть на тлі шквалу критики. В першу чергу реальні доходи українських громадян минулого року виросли більш аніж на 20 %, а номінальні – на 38 %. Таке зростання доходів населення є рекордним.

Наприкінці січня – на початку лютого 2006 року в Україні відбулася низка заходів, присвячених 88 річниці бою під Крутами. Цього року державна підтримка святкувань нарешті набула справді серйозної ваги. 21 січня 2006 року Президент України Віктор Ющенко підписав розпорядження №10/2006-рп “Про вшанування пам'яті Героїв Крут”:

У січні 2006 року лідером за кількістю політичних рекламних повідомлень на телевізійних каналах була Партія регіонів. Такі результати отримані за підсумками проекту "Проведення контент-аналізу політичної реклами в прайм-тайм десяти провідних українських телевізійних каналів у контексті парламентських виборів 2006 року", здійсненого Академією української преси й Інститутом соціології НАН України за підтримкою координатора проектів ОБСЄ в Україні. Частка рекламних повідомлень партії виросла в 4,8 рази (з 4,3% до 20,7% від усього об’єму політичних рекламних повідомлень).

Але щодо ефекту всього цього шквалу реклами добре відізвався один із нинішніх лідерів виборчого списку Партії регіонів Тарас Чорновіл. В інтерв’ю "Інтернет-репортеру" п’ятий номер виборчого списку Партії регіонів зізнався, що не може дивитись на рекламу власного блоку. "Особисто я вимикаю телевізор або радіо, коли йде політична реклама, особливо, якщо це реклама Партії Регіонів. Вона мені дуже не подобається – песимістична й темна", – сказав колишній керівник виборчого штабу В.Януковича.

З підписання 28 травня 1997 року пакета базових угод про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, розпочався формальний процес розподілу колишньої власності СРСР та пристосування флоту до можливостей його “тимчасової” дислокації. Ця дата ознаменувала також завершення шестирічного періоду “холодної війни”, коли вирішувалася доля державної належності Криму і Севастополя, а відтак, територіальної цілісності України. Після отримання Чорноморським флотом Російської Федерації статусу “іноземного військового формування” з’явилася надія на конструктивне вирішення цієї проблеми. Але усупереч цьому, багато процесів продовжували розвиватися за старим сценарієм. Ситуацію було переведено в режим “політичного гальма” з безперервною роботою механізму російських політичних технологій, спрямованих на перманентну підтримку суспільно-політичної напруженості в регіоні. Мета відома – утримання українського керівництва в “стані готовності” до чергових поступок. Підписання “великого договору” принципово не змінило ставлення політиків і військового керівництва Російської Федерації до Криму і Севастополя. Тим більше, що при доопрацюванні підписаних угод, українська частина “змішаної комісії” не вирішила жодного принципового питання. У той же час як російська  - домоглася усього, чого хотіла! Поступливість, що була введена Л. Кравчуком в нашу дипломатію як принцип україно-російських відносин, продовжує й до нині залишатися політичною хворобою пострадянської України.

Після словесних перл в Одесі лідер партії Регіонів В.Янукович переходить до “реального покращення життя” опонентів. Зокрема, під час перебування лідера Партії регіонів Віктора Януковича на Херсонщині його охоронці розтрощили два намети “Нашої України”. Як повідомляє прес-служба НСНУ, “тільки вчасне втручання міліції не допустило побиття бабусь-активісток “Нашої України”, яким “орли” Януковича вже встигли позаламувати руки”.

Прес-служба “Нашої України” повідомляє, що представники штабу Партії регіонів пояснювали співробітникам херсонської міліції “посилені заходи безпеки” у вигляді двох сотень охоронців замахом на Януковича 2 лютого. В п’ятницю 2 лютого, під час зустрічі з колективом Херсонського морського торговельного порту в Януковича жбурнули яйцем, яке потрапило в охоронця.

Пригадується минулорічний випадок, коли після подібного інциденту із яйцем в Івано-франківську тодішній кандидат у президенти В.Янукович зліг у лікарню, уявивши потрапляння у себе важкого і тупого предмета. Тож мабуть “посилені заходи безпеки” виправдані. Мало що може статись із вразливим кандидатом…

“Чиста газета” вже писала про тю­ремні університети “проффесора”. Тому, цілком логічно було припус­тити, що Віктор Янукович приведе з собою в парламент команду, яка не надто дружить із законом. Однак, такого списку „авторитетів” напевне не очікував ніхто. Міністр МВС Лу­ценко вже заявив про те, що 24 особи із перших 100 у виборчому списку Партії регіонів є свідками, підозрю­ваними або обвинувачуваними за різними кримінальними справами. “Пора”, яка укладала чорні списки найбільших фальсифікаторів вибо­рів, нарахувала таких у списку “регі­оналів” аж 19!

Пропонуємо поглянути ближче на людей, які, можливо, у березні будуть обрані у Верховну Раду  і по­чнуть керувати державою.

“Бути генералом – красиво, достойно i дуже правильно”

– Юрію Віталійовичу, на момент вашого приходу в МВС, на Богомольця, 10 та й в облуправліннях зберігалася до непристойного велика кількість генералів. Ви почали скорочувати їх кількість. А якою є “лампасна” ситуація через рік? Я це питаю, бо вже на День незалежності генералітету в міліції знову побільшало. Потім був День міліції...

– Генералів поменшало з першого дня. Коли я прийшов, їх було 150, потім, за моїм поданням, Президент видав указ, яким скоротив теоретичну кількість генералів МВС до 77.

В грудні 1917 року, невдовзі після захоплення влади в Росії, ленінський більшовицький уряд надсилає ультиматум українській Центральній раді з вимогами підкоритись. Відразу після оголошення ультиматуму більшовики переходять до військової агресії. Про справжні мотиви цієї агресії, Ленін відверто зазначав в одній із телеграм до Л.Троцького ­­– “без українського хліба і вугілля Пітер подохне”, – писав “вождь пролетаріату”.

Сьогодні, коли Україна розпочала свій шлях до реальної незалежності від зовнішніх впливів, з боку Кремля, як і 88 років тому із Смольного, лунають ультиматуми: газовий шантаж, заборона українського експорту, брутальна поведінка на кримських маяках.

Так писав Павло Тичина про героїв українського народу, хлопців-юнаків, які поклали своє життя на захист Батьківщини. Неоголошена війна радянської Росії проти УНР розпочалась з середини грудня 1917 року. Більшовицькі війська все більше просувалися вглиб країни. Важливим об’єктом була залізниця, що зв’язувала Бахмач з Києвом. Саме вздовж неї і розпочало наступ більшовицьке військо. Для охорони кордонів УНР з півночі на станцію Бахмач прибули дві українські сотні першої Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького, пізніше до них приєдналися ще дві сотні цієї ж школи, перша сотня новоствореного студентського куреня, сформована з добровольців студентів Українського національного університету Св. Володимира, гімназистів старших класів. Командиром українських військ був сотник Аверкій Гончаренко. Не наважуючись розпочати бій з великою кількістю більшовиків у Бахмачі, сотник наказав відступити до станції Крут. Уже 16 (29) січня 1918 року війська були готові зустрітись з більшовиками…

Новий для України

Навколо стилю державного керівництва Президента України Віктора Ющенка точаться гострі дискусії. І це не випадково. Адже його стиль суттєво відрізняється від стилю попередників.

По-перше, це стиль вільної людини, вільного політика, не зв'язаного корпоративними інтересами, як це було в Леоніда Кравчука («стара партноменклатура») чи Леоніда Кучми (спочатку – «червоний директорат»), а зв'язаного винятково національними інтересами, тобто інтересами народу, який прийшов на Майдан наприкінці 2004 року.

По-друге, стиль Президента Ющенка – це відкритість, чесність та самокритичність. Жоден інший державний діяч України або той, хто претендує на таку роль сьогодні – особливо такі, як Віктор Янукович, Юлія Тимошенко, Наталя Вітренко та деякі інші, – і на соту долю не бувають такими щирими з народом, як Віктор Андрійович.